July 1st, 2009

(no subject)


Вартих уваги дитячих письменників у нас було немало. Зараз дехто із них видався би диваком. Наприклад, Богдан Чалий - за панічну неприязнь до закордонних новинок типу жувальної гумки, до джазу або Бітлз. Або Анатолій Костецький - ну як пояснити, чому займатися продажем курячих яєць - це страшний злочин і до того спосіб стати мільйонером?
Флер радянськості є майже у всіх. Чомусь цього вдавалося уникати дитячим письменникам Прибалтики.
У Оксани Іваненко теж місцями пролазить. Наприклад, у фантастичній повісті "Сандалики - повна скорість" непосидюча дівчинка завдяки чарівним сандаликам мандрує по всіх куточках Союзу і захоплено спостерігає, як розвертають ріки, гріють північ, пускають воду в пустелі і чинять усякий інший екологічний бєспрєдєл. Безпардонна ідеологія. Зате за кордоном - злі сірі люди, вухаті шпигуни і всяка небезпека.
Проте, ця штучка дуже подобалася мені. А інші казки? Цикл історій про гострого лікаря, який лікував ледарів, базік, заздр, грубіянів і усяке таке інше. Дівчинка, котра не може втриматися від смутку, коли бачить успіх інших, отримує чарівні камінці. Хлопчик, байдужий до всього на світі, знходить в собі маленьке зерно інтересу - музику. Дівчинка-боягузка мусить шукати квіти для хоробрості, долаючи небезпеку. Однокласники, які постійно сваряться, знаходять для себе спільну справу. Чиста психологія: знайди свою проблему, а потім відшукай свої ресурси.
І безліч маленьких пізнавальних казочок: куди мандрують взимку журавлі? як влаштоване життя у вулику? який шлях проходить вода? - багато хто з дитячих письмнників розробляв ці благодатні теми, і з усіх них я тепер пам"ятаю тільки версії Оксани Іваненко.